Поль Верлен - видатний французький поет ІІ половини ХІХ століття

Тема  ПОЛЬ ВЕРЛЕН — ВИДАТНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ПОЕТ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

Мета:

Ø ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом поета;

Ø дати початкові відомості про імпресіонізм;

Ø розвивати пізна­вальний інтерес учнів до мистецтва, зокрема до живопи­су;

Ø виховувати любов до поезії, вміння бачити прекрасне.

Обладнання: портрет поета; виставка книг, репродукції картин К. Моне «Стіг сіна у Живерні», «Руанський собор увечері», «Бульвар капуцинок у Парижі», «Куточок саду у Монжероні», «Скелі у Бель-Іль», О. Ренуара «Дівчина з віялом», «Дівчата у чорному», «Етюд до портрета актриси Жанни Самарі».

Тип уроку   урок формування нових знань

Метод               прес-конференція

Міжпредметні зв’язки:    світова література, художня культура  

Завдання для творчої групи: один учень виконує роль поета, інші готують запитання; два учні готуються до ролі мис­тецтвознавців (імпресіонізм К. Моне, О. Ренуара).

ЗМІСТ УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого сприйняття учнів.

Вчитель.

Квітневого дня 1896 року Василь Стефаник пише лис­та до свого друга Вацлава Морачевського: «За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і бесконечне, що дряпане пером по папері, загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я незугарен.

Тихі ридання.

Сумно ридає

Осінь вогкая,

Серце дрож обіймає,

Дика ж розлука,

Що на нім грає.

                      Блуджу зболений

              Світом зболеним,    

.                                Увесь змарнілий,

             Як вітром битий,

             По пустих нивах

             Листок зів'ялий».

Невідомо, чи Стефаник знайшов цей переспів Верленової «Осінньої пісні» в якомусь тогочасному галицькому журналі, чи, може, користуючись польським або німець­ким перекладом, сам переказав вірша, що так припав йому до вподоби. Хоч як би там було, але дуже цікаво те, що він, майстер відображення трагічних настроїв, знайшов у французького лірика найкращий вираз того, що сам, як йому здавалося, не міг у той момент висловити. Цей факт, окрім всього іншого, свідчить, що лірика Верлена, минаю­чи мовні бар'єри, торує дорогу до людського серця. В українській літературі його поезію почали перекладати досить рано й охоче. І якщо інтерес Стефаника до його позначився тільки на приватному листуванні, то Павло Грабовський, мабуть, перший переклав твори Верлена мо­вою поезії:

Хмура осінь. Голосіння

             Безвідрадне, світове

Зворушає знов боління,

             Моє бідне серце рве.

Проминуло життя втішне;

Ледве дишу, весь поблід.

Спогадавше про колишнє,

Гірко плачу йому вслід.

             Що ж? До краю треба плутать,

Вітер лютий дме в кістки,

Мов те листя мене крутить

            Та швиря на всі боки.

Переклад «Осінньої пісні», яка ятрила душу Стефани­ка, з'явився 1897 року. Наступного — два вірші Верлена переклав і опублікував Іван Франко. Нині ж кількість українських перекладачів Верлена переступила межу двох десятків, а «Осіння пісня» перекладена понад десять раз. Найновіша збірка поета надрукована 1968 року видавниц­твом «Дніпро». Ця книжка побачила світ завдяки найяс­кравішим митцям українського перекладу — Максиму Рильському, Миколі Лукашу та Григорію Кочуру. Деякі з перекладів віршів Верлена можемо побачити на нашій ви­ставці.

А тепер дозвольте познайомити вас із нашим гостем — видатним французьким поетом другої половини XIX сто­ліття, одним із" зачинателів символізму — Полем Марі Верленом.

II. Бесіда-інсценізація зустрічі з поетом.

Учні й учитель задають запитання, а десятикласник,  який виконує роль поета, відповідає.

Вчитель. Пане Верлен, ви прожили довге і не дуже радісне життя. Але в народі говорять, що людина живе лише в ті моменти, які назавжди залишаються в пам'яті. Які моменти життя тримає ваша пам'ять?

Поль Верлен. Моє дитинство залишило в пам'яті тільки нескінченні переїзди з одного містечка до іншого, бо народився я в сім'ї військового інженера, і тому моя родина весь час мандрувала. Мандрівне життя скінчи­лося, коли ми переїхали до Парижа. 1862 року я закін­чив ліцей і вирішив вивчати юриспруденцію в універси­теті, але моє захоплення наукою швидко минуло, до того ж батько вийшов у відставку і матеріальний ста­ток нашої родини похитнувся. Мені довелося піти пра­цювати дрібним службовцем у Паризькій міській ра­туші.

Вчитель. Коли ви відчули потребу писати вірші?

Поль Верлен. Я рано відчув любов до поетичного слова. Ще навчаючись у ліцеї, почав писати вірші і навіть один з них — «Смерть» насмілився надіслати метру французької поезії і прози Віктору Гюго. А 1863 року вперше мій вірш було надруковано. Це був сонет «Пан Прюдом».

Вчитель. Як ви зблизились із поетичною групою «Парнас»?

Поль Верлен. Під час відвідування літературного салону я зустрівся з Леконтом де Лілем. Він був духовним вож­дем поетичної групи «Парнас». Ця зустріч мала велике значення для моєї подальшої творчості: я вирішив при­єднатися до парнасців. В їхніх збірках «Сучасний Пар­нас» друкувалися і мої вірші.

Вчитель. Які естетичні принципи проголошували парнасці?

Поль Верлен. Ідеалом парнасців була безстороння, об'єкти­вістська поезія,   прекрасна за змістом і формою. Своїм головним завданням ці поети вважали створення «чистої поезії» та ідеальної поетичної форми. Проте моя без­сторонність була вдаваною: крізь ажурне плетиво створених образів проривалася моя особистість. Це яскраво свідчило про те, що моя рання творчість зазнала впли­ву романтиків.

Вчитель. Шарль Бодлер - це помітне явище не лише у французькій, ай у всесвітній літературі. Яку роль відіграла у вашій творчості, пане Верлен, збірка Ш. Бодлера «Квіти зла», адже вона шокувала тогочасне суспільство?

Поль Верлен. Ім'я бунтівного, шокуючого, поетичного Шарля Бодлера назавжди залишиться у літературі. У збірці «Квіти зла» показано трагічну несумісність дійсності та ідеалу. Похмура і пригнічуюча атмосфера цього твору не тільки вразила мене, але й спонукала піти далі і в іншому напряму — куди навертали й великі французькі живописці-імпресіоністи. В цей пер­іод з інтервалом у два роки виходять мої збірки «Сатурнічні поезії» (1866), «Вишукані свята» (1868), «Доб­ра пісня» (1870). Широкого розголосу вони не мали, проте створили мені гарну репутацію в літературних колах і здобули прихильність відомих письменників, серед яких були Анатоль Франс і Віктор Гюго.

Вчитель. Початок сімдесятих років був переломним в історії не тільки Франції, а й всієї Європи. Що відбувалося у вашому житті у цей період?

Поль Верлен. 1870 року я одружився, сподіваючись на подружнє щастя та сімейний затишок. Але цим надіям не судилося втілитися. Спочатку їх похитнула Паризька Комуна, в дні якої я, найчервоніший із червоних, брав участь у роботі бюро комунарської преси в революцій­ному уряді. Комуна була розгромлена. Рятуючись від переслідувань, я покинув домівку, дружину, сина й виїхав із Франції. Але була ще одна причина мого від'їзду. У дні Паризької Комуни я познайомився з юним поетом Артюром Рембо. Між нами склалися більш ніж приятельські стосунки, тому, щоб не компромету­вати свою родину, я розлучився з сім'єю і з ним поїхав до Бельгії.

Вчитель. Чи можна Артюра Рембо вважати вашим «чор­ним генієм»?

Поль Верлен. І так, і ні. Між нами деякий час були дружні, дуже міцні стосунки. Нас об'єднувала спільність духовних інтересів, глибоке розуміння один одного, проте обидва ми були пристрасними, неврівноваженими натурами. Тому через деякий час почали виникати суперечки: богемне життя, звістки про терор на батьківщині після розгрому Паризької Комуни впливали на наш психологічний стан. Під час однієї сварки я, перебуваючи в дуже збудженому стані, поранив Артю­ра Рембо пострілом із револьвера, за що мене було за­суджено брюссельським судом до дворічного ув'язнен­ня. До того ж суд дізнався про моє комунарське минуле. Саме тоді, коли я сидів у в'язниці, з'явилася четверта моя збірка - «Романси без слів» (1874). Там же я дізнався, що дружина подала на розлучення.

Вчитель. Перебування у тюрмі змінило ваші погляди на життя?

Поль Верлен. Так, я намагався повернутися до Бога, до віри, до сім'ї. Мої релігійні настрої позначилися на поезіях, що ввійшли до збірки «Мудрість» (1881). Вий­шовши з в'язниці, я намагався влаштувати своє жит­тя: стати хліборобом, помиритися із дружиною, повер­нутися до родини. Зрештою, я приїхав у Париж і цілком віддався літературній праці.

Вчитель. Пане Верлен, як ви сприйняли свою шалену по­пулярність?

Поль Верлен. Несподівано для самого себе я опинився на чолі плеяди молодих поетів. Журнали й видавці нав­випередки друкували не тільки все, що я писав, але й кинулись передруковувати написане й видане раніше. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1894 року, по смерті Леконта де Лілля, за мене було подано найбільше голосів і обрано «королем поетів».

Проте визнання до мене прийшло надто пізно: здо­ров'я погіршилося внаслідок безладного богемного життя і згубного впливу алкоголю. Останні мої поетичні твори свідчать про болісне сприйняття запізнілої популярності.

Підсумки.

Вчитель.    Дякуємо, пане Верлен, за те  що погодилися зустріти­ся з нами та відповісти на наші запитання.

8 січня 1896 року, на 52-му році життя, Верлен помер.

Письменник-реаліст Жуль Ренар зазначив у своєму щоденнику: «від Верлена не залишилося нічого, крім на­шого культу Верлена».

За словами відомого російського поета Валерія Брюсова, Верлен був одним із найсуб'єктивніших поетів в історії літератури. Про щоб він не писав, все забарвлене його меланхолією, неясною тугою. Погляд поета на світ нагадує полотна художників-імпресіоністів. Докладніше про імпресіонізм розкажуть наші шановні «мистецтво­знавці».

III. Імпресіонізм у живописі.

Перший учень-«мистецтвознавець».

Імпресіонізм став закономірним логічним завершен­ням пошуків нового мистецького змісту, які були пов'я­зані з могутнім рефлексійним рухом у мистецтві XIX століття. Цей напрям з'явився у кінці 60-років XIX століття у французькому живописі і протистояв офіційному мистецтву. Художня критика дала йому на­зву «імпресіонізм» (від фр. «враження»). Історія цієї назви пов'язана з першою виставкою «Анонімного товариства художників, живописців, скульпторів та граверів», яка відбулася у Парижі 1874 року. Серед її численних учас­ників були Клод Моне, Едгар Дега, Огюст Ренуар, Каміль Піссаро та Альфред Сіслей — художники, які найбільш послідовно втілювали принципи нового напряму. Критик Луї Леруа, іронічно обґрунтовуючи підпис під картиною К. Моне «Імпресія. Схід сонця», назвав нову мистецьку концепцію «імпресіонізмом», а свою статтю озаглавив «Виставка імпресіоністів». Стаття Леруа стала відомою, термін «імпресіонізм» почали активно вживати, і врешті решт він був прийнятий самими художниками. Третя виставка 1877 року вже офіційно називалася «Виставка імпресіоністів».

Основним завданням митця живописці вважали найприродніше відобразити зовнішній світ, витончено переда­ти свої миттєві враження, настрої. «Я малюю те, що зараз відчуваю», — зізнався К. Піссаро.

Пейзажі імпресіоністів, які вони створювали на відкри­тому повітрі, дивують яскравою звучністю кольорової гами, прозорістю тонів, умінням передати гру світла.

Другий учень - «мистецтвознавець» представляє репро­дукції картин художників-імпресіоністів К. Моне та О. Ренуара.

Одним із провідних майстрів імпресіонізму був Клод Моне (1840—1926). Він багато і плідно працював у галузі пейзажу. Моне та близькі до нього художники — Ренуар, Піссаро та Сіслей — звернули увагу на те, що один і той же пейзаж здається зовсім іншим у сонячний або похму­рий день, у ранішньому або вечірньому світлі. Вони по­мітили також, що тіні від предметів не чорні, а мають  певне забарвлення, тому ці художники майже не викорис­товували чорний колір.

Моне зображував пейзажі різного часу доби. Саме такі його серії «Стіг сіна» та «Руанський собор». Живописець чудово вмів передавати на полотні пекуче марево літнього дня чи вологий сніг м'якої французької зими. Подивіться репродукції картин «Руанський собор увечері», «Бульвар капуцинок у Парижі», «Куточок саду в Монжероні», «Скелі у Бель-Іль», «Стіг сіна у Живері».

Життєрадісне світосприйняття, яке було властиве для цього напряму, особливо помітне у творчості Огюста Ренуара (1841—1919), одного із значних представників імпре­сіонізму. Художника приваблювали молоді, свіжі облич­чя, природні пози. Здебільшого в його портретах відсутня психологічна глибина, але подібність до оригіналу в них тонко помічена, приваблює живий блиск очей, ніжне світло навколишніх яскравих тонів на шкірі обличчя. Саме та­кими є картини «Дівчина з віялом», «Дівчата в чорному», «Етюд до портрета актриси Жанни Самарі».

Імпресіоністам належать видатні досягнення в передачі світла, кольору, тону. Розглядаючи репродукції картин художників-імпресіоністів, зверніть увагу на відсутність контрасту в кольорах, розмитість і тонке поєднання барв, використання відтінків, півтонів. Для посилення ефекту породження кольору з білого живописці використовували білі рами до своїх картин. Видатний російський пись­менник Л. Толстой свого часу підмітив одну з характер­них рис їх стилю «Дивишся, як людина нібито без усякого розбору маже фарбами, що потрапляють їй під руку, і жодного нібито зв'язку ці мазки між собою не мають Але відійдеш на деяку відстань, подивишся — і загалом вимальовується цілісне враження». Творча спад­щина імпресіонізму міцно увійшла до скарбниці світової культури.

Висновки вчителя.

Поль Верлен — дуже своєрідний поет, трагічність світо­сприйняття якого пов'язана із трагізмом його епохи і з обставинами невлаштованого богемного життя. Поетичні замальовки природи Верлена справедливо називають «пей­зажами душі». Для поета природа і душа — тотожні по­няття, вони ніби розчиняються одне в одному.

Закінчити наш урок дозвольте віршем Поля Верлена  «Тривога».

(Читає напам'ять учень).

Природо, не торка мене твоя краса —

Ані ліси й поля з їх гойними дарами,

Ані веселчасті ранкові панорами,

Ні журних вечорів торжественна яса.

Мені смішні усі мистецькі чудеса,

Поезія, і спів, і древні грецькі храми,

Соборів пишний блиск, їх велеліпні брами,

Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса.

Не вірю в Бога я, глузую із людей,

 Все заперечую — знання, мораль, ідеї...

Любов? Не хочу знать тих вигадок старих.

Життям утомлена, пройнята жахом смерті,

Моя душа — мов бриг, що поміж  хвиль і криг

Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.

(Переклад М. Лукаша)

IV. Домашнє завдання.

1.   Скласти хронологічну таблицю життя і творчості П. Верлена, підготуватись до проведення літературної  анкети.

2. Письмово відповісти на запитання: В чому близькі поезія П. Верлена та картини художників-імпресіоністів?

3. Підготувати виразне читання віршів П. Верлена:
«Мій звичний сон», «Сентиментальна прогулянка»,
«Осіння пісня», «Мистецтво поетичне», «В серці і сльо­зи і біль...»